розмазувати сеї неприємної теми. Може, ще коли буде нагода побалакати про се. А тепер — як собі знаєте. Я остеріг вас, сповнив обов'язок свойого сумління, а ви вже міркуйте собі, як знаєте.
От такі остереження в найрізніших точках збирав Євгеній на кождім візиті, а обійшовши всіх міських гонораціорів, він мав таке чуття, немовби відбув мандрівку по якійсь cloaca maxima[1].
«Така невеличка купка тих матадорів, — думав він собі, — а стілько у них на душі і на сумлінню погані, стілько злости і взаїмних ураз! І вони живуть якось у тій затроєній атмосфері і не дуріють, не топляться! Та що найінтересніше, що кождий бризкає жовчю на свого ближнього з великої любови, обкидає його болотом із найчистішої прихильности, підрізує його добру славу зі щирої гуманности і наповнює твої уші поганню з найчемнішими перепросинами. І се все при першім візиті! Що ж то буде далі, коли обживемося і десь-колись наступимо один одному на нагнітки?»
Йому робилося страшно при думці, що й його, може, жде та сама доля: бовтнутися з головою в оце каламутне озеро і потонути в ньому з душею і тілом. Та у нього були свої плани роботи, що додавали йому відваги. Він постановив собі якнайменше стикатися з сим товариством і витворити довкола себе інший світ, інше товариство, хоч би се мали бути прості передміщани та селяни. Він мав намір розпочати просвітну роботу, а далі й політичну організацію в повіті, стягати сюди помалу добірні інтелігентні сили, витворити хоч невеличкий, та енергічний центр національного життя, — і се додавало йому духа серед важкої канцелярійної праці і серед того струпішілого та запліснілого товариства.
Тілько один візит був неподібний до інших — візит у бурмістра. Бурмістр був лікар, жид, але горячий польський патріот, один із видніших діячів так званого асиміляційного напряму. Він був одним із немногих галицьких жидів, що брали участь у польськім повстанню 1863 року, і то не з метою —
- ↑ [Клозетна труба].
