пам'ять свого чоловіка, котрий з о. Нестором був у великій приязні. А коли Дублянчик згадав про маєток о. Нестора, про котрий десь щось зачув, д-р Васонґ із видом знавця сказав, що це мітологія, що маєток той зводиться до кількох тисяч гульденів — очевидна річ, що для пані графині, одної з заможніших обивательок у цьому повіті, сестри двох графів Лісовицьких, що числяться до перших магнатів у краю, з котрих один є від часу конституційної ери маршалком сусіднього повіту, послом до сойму й до ради державної[1] й шамбеляном цісарським[2], а другий — ну, це відомий мільйонер гр. Станіслав Лісовицький, а сестра її є за паном Краснобродським, також багатим поміщиком, — значить, для пані графині цей мізерний капіталик бідного попа не може становити ніякої принади, ніякого мотиву до оказування йому такої доброти. Тільки вроджене благородство душі, вроджена ангельська доброта може піднестися до того ступня саможертви.
— О, я знаю паню графиню досить давно й можу вам сказати, що це ідеальна жінка! Правдивий тип старопольської матрони. Погляньте лишень, як скромно, ощадно вона жиє! Котра пані в нас, маючи такі засоби, як вона, згодилась би так жити? І для чого? Одиноко тільки з любови для сина, котрому хоче лишити батьківську фортуну повну, ненарушену, заховану в цілості, як дорогий клейнот! О, пане, я маю найглибше поважання для цеї жінки!
Молодий Дублянчик приймав усі ті слова радісно, віруючим серцем. Мати поручила йому
