лекий гомін або близький шелест; нині все те немов не доторкалось до неї, не порушувало її нервів. Вона спала смачно, твердо, спокійно, мов дитина по купелі, мов чоловік, що по довгій важкій слабості прийшов до здоров'я і вперве заснув покріпляючим, здоровим сном.
Та ось залопотіло щось у сінях перед дверима спальні; хтось, входячи, поспішно, в сутінку спіткнувся о масницю, котрою підперті були двері й, копнувши її ногою, попхнув так, що вона з лускотом покотилася набік. Пані Олімпія й від цього гуркоту не збудилася. Ось чиясь рука несміло, звільна почала відхиляти двері спальні; заскрипіли двері на заржавілих завісах — пані Олімпія ані не ворухнеться, спить собі преспокійно. Ось увійшла до спальні Параска смертельно бліда, перелякана, вся тремтить, важко дихає; видно, страшне щось висить на її поблідлих, широко розхилених устах. Підходить до пані, бере її за руку, пані Олімпія спить, не прокидається. Параска підносить панину руку і знов опускає її, не відважується торгнути; підносить іще раз і ще раз опускає, пані Олімпія не чує цього, лежить, мов нежива, та дихає рівно і спокійно в тихому, глибокому, здоровому сні.
— Прошу ясної пані! Прошу ясної пані! — задихаючись, шепче Параска, нахилена над панею Олімпією, та тільки тоді, коли добре торгнула її за руку, пані розкрила очі і здивованим, сонним поглядом зирнула на неї, не рушаючися з місця.
— Це ти, Параско? — промовила пані звільна. Що то, вже рано? Але то я чудово спала!
— Прошу ясної пані! Прошу вставати! Там таке…
