Вранці рано по селі
То не бджоли, не джмелі
Глухо зажурчали,
Не шумів розбитий спуст,
А йшло слово з уст до вуст:
„Вкрали! Вкрали! Вкрали!“
Що? Хто? Відки? Вість така:
Вкрали гроші в Пазюка!
Як вернув із шинку,
П'яний у стодолі спав,
Злодій черес з нього зняв
І потяг шматинку.
Хто був злодій? Відки знать?
Сам Пазюк не зна сказать,
Хоч щось твердо дума.
Далі скрикнув: „От на глум!
Вів мене в стодолу кум!
Це ніхто, крім кума!“
Кум почув це, весь дрижить,
Мов опечений, біжить:
„Змилуйтеся, діду!
Я вас до хреста довів
Та й пішов вісьта домів!
Присягати піду!“
„Не бреши! Де гроші дів?
Ти мене вигоном вів —
Тямлю весь інтерес:
У стодолі дрюк відпер,
Сіна з зруба на тік зверг, —
Зняв із мене черес!“
„Тут мене гадюка їдж,
Як я з вами був цю ніч
На гумні, в стодолі!“
