Хрест Божий з нами! Певно, се була
Якась безбожна упириця зла.
Бо справді на жінок у тії доби
Ударили найгіршії хороби.
Та Бог наслав на тую злюку бич:
Попавсь нам лепський русначок-панич,
Списав він лист від нас слізьми облитий
До їх там королеви Маргарити.
Все розповів: як нас тут трясця б'є,
Як відьма ніччю кров жіночу п'є,
Що тут дітей без корму сохне й плаче,
Як з відьмою король у гречку скаче…
І помогло. Пустили нас як стій,
Урвалося поганій відьмі тій,
А як ми вже на корабель сідали,
То панича від нас арештували,
Немов би то він ошуканець єсть.
Він нам шепнув: Це злої відьми месть!
„Мовчіть, бо пропадете всі дочиста!“
Ми — ша! Пропало наших ринських триста.
По морю ми плили без злих пригод,
Лиш хорував погано весь народ.
На морі вмерло дев'ять душ народу;
Їх замість погребу[1] метали в воду.
Хай Бог боронить від такої тьми,
Як матері ридали за дітьми,
Коли їх риби довгі, мов ті балки,
Зубаті, чорні, рвали на кавалки!
