Отак командував один з дружини. Тут із сусіднього купе явивсь Григорій, глипнув, мов лякався днини; Ще не старий, а виблід, похиливсь. „"Стоїть тут дЬвго поїзд?“ „Пів години“. „Пораї“—І мовчки весь гурток пустивсь З купе. Роївсь народом весь дворець І клекотів, мов з кип'ятком горнець. Робітники з сокирами, пилками, Похнюпившись, мов у ярмі, ішли; Жиди-аґенти чорними купками Снували скрізь і наче млин гули; Начальник верещав, махав руками; Якийсь тягар пакетники несли І теж кричали; десь там у вагоні Дитина плакала і ржали коні. Під шум пани через дворець майнули, Ніхто на них уваги не звертав; За хвилю вже й рогачку обминули, їх провідник спинився, засвистав, — Ще хвиля, і в гущаву всі пірнули, Лиш сивий лікар ззаду приостав, Здвигав плечима, рухав головою, Мов розмовляв, сварився сам з собою. Вузенька стежка, мов гадюка, в'ється Поміж хащі й столітні дерева; Тут в яр збігав, там угору пнеться, Тут виверти обходить, мов жива. Скрізь тихо; між корчами звір пасеться, В дуплавині погукує сова, З вершків важкая сутінь нависає, ї десь в яру потік бурхливий грає. Ось поляна розкрилася простора, Мов пазуха у велетня грудей. 185
