Благословлю уста твої червоні І очі ті безсоромно вогнисті— Дві зорі на рум'янім небосклоні! І груди ті прегрішні і пречисті, 1 стан гнучкий і сміх—серпанок срібний, Що закрива безодні горя мглисті. І лад той навіть клясти я нездібний, Що впхнув тебе в безодню ту без тями: З усею поганню він був потрібний, Щоб розвалить міцну стіну між нами, І дав нам здибатись і полюбиться І розійтись розбіжними стежками. Не раз іще твій вид мені присниться, Не раз іще ім'я твоє кохане Прошепчу я тужливими устами. Благословлю тебе. Де лиш постане Нога твоя, нехай там радість сяє, Хай сміх лунає, хоч і серце в‘яне. І ти не думай, що тебе чекає! За тим, що щезло—безхосенні жалі, А напереді смерть усіх спіткає. В бруднім заулку, в ясному шпиталі, Чи в власнім ліжку, всім одна дорога! Найкраща чвірка не заїде далі. А ти не дбай, і доки тільки змога, Сій радощі, плекай любовні мрії, І жаль гони від свойого порога За прикладом Єгиптянки Марії. 20—22 III. 1904 р. 251
