Герой оцих віршів, той, що в них виявляє своє „я“ — небіжчик. Був це чоловік слабої волі та буйної фантазії, з глибоким чуттям, та мало здібний до практичного життя.
Доля звичайно кепкує над такими людьми. Здається, що сил, здібности, охоти до праці у них багато, а проте вони ніколи нічого путнього не зроблять, ні на що велике не зважуться, нічого в житті не доб'ються. Самі їх пориви не видні для стороннього ока, хоч безмірно болючі для них самих. От тим то, вичерпавши сили в таких поривах, вони звичайно застряють десь у якімсь темнім куті суспільного життя і токанять день поза день, заважають собі й іншим. Герой оцих віршів скінчив трохи щасливіше: раз у своїм життю він здобувся на рішучий крок і пустив собі кульку в лоб.
Причина цеї несподіваної рішучости нікому не була відома, бо мій бідний приятель не мав звичаю нікому говорити про свою особу, про свої пляни, надії або терпіння. Тільки кілька місяців по його смерті припадком дістався мені в руки його дневник — пом'ятий та поплямлений зшиток, писаний прихапцем, ночами.
