Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/311

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

Ні, ні, не вірю! В хвилю ту, коли Уста твої мене вбивати мали,— Лице твоє бліде, тривожні очі, Вся стать твоя тремтяча мов мімоза, Все мовило мені: „Не вір! Не вір!“ Ти добра, щира! О, не ошукаєш Мойого серця гордости лускою! Я зрозумів тебе! Ти добра, щира! Лиш бурі світу, розчаровань муки Заволокли тебе оцим туманом. І в серці своїм знов я чую силу Розсіяти туман той, теплотою Чуття і жаром думки поєднати Тебе з життям — і в відповідь тобі Я кличу: „Надійсь і кріпись в борбі!“ 26