Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/418

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

III O, бо і я зазнав раз щось такого, що хоч ще повним щастям не було, та дуже близько вже було до нього, як щастя—швидко надійшло й пішло. У біднім, прозаїчнім тім життю це був момент казочний і кипучий, це був неначе той брнлпнт блискучий, що хтось найшов загублений в сміттю. І відки це прийшло мені і як, і чом прийшло, і чом пропало живо — я й досі збагнути не міг ніяк. Одно лише я чую справедливо: тоді пізнав я, що в життю за смак, і чим бува любов, святеє диво. 133