мінею та кіноваром в'язні титли красячи? Чи то вмер послушник смирний — пан колись, чи князь, чи вояк, • але тут він здавна в кухні манастирській послугач? Чи то вмер якийсь достойник, єромонах чи ігумен,— тут усім однака шана: „Со святими упокой!“ Чи то врешті хтось живий ще сходить на „останній ступінь“, покидає світ і волю, щоб в печері смерти ждать? Глянь, у скелях височенних, у стрімких гранітних стінах, що над морським валом висять— чи там гнізда ластівок? Ні, це нори жолоблені, недоступні, темні ями, січені в скелі печери, схованки для мев хіба. Ні, це нори для аскетів, це „останній ступінь“, подвиг крайній і безповоротний, брама вічности вузька. Хто пройшов новицьку службу, манастирське строге право, і важкую, мовчазливу працю в тихому скиту,— хто бажає довершити аскетичний, гострий подвиг. 184
