Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/479

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

Поміж небом і землею вверх то вниз душа аскета розколисана несеться швидше, швидше, розкішніші І гармонія велична робиться фіолетова, далі синьо-лазурова, далі пурпуром ярким. Ось із хвиль тих пурпурових стрілив промінь золотистий, вибухнув вулкан вогнистий, ріки світла потекли. Розлилось безмежне море світла ясно-золотого і зелено-золотого й білого неначе сніг. Грають світляні каскади, величезнії колеса у всіх кольорах веселки котяться по небесах. І рука якась незрима розпуска барвисті пасма, розпуска могутні тони з краю світу аж на край. Розпускає, порядкує і збирає і мішає — мов калейдоскоп гігантський грає світ весь перед ним. Мов дитя, душа аскета потонула в тому морі тонів, фарб, у тім розкішнім захваті — і він заснув. 194