Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/480

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

VI День за днем минає рівно, як на морі безбережнім хвиля хвилю рівно гонить, хмара хмару в небесах. У своїй печері старець знов на камені недвижно спочиває, вперши очі в лазуровий неба звід. В тім — о диво! Щось живеє ворухнулось! На незримій нитці понад вхід печери зі скали спускавсь павук. Старець пильно, дух заперши, придивлявся павукові, мов його не бачив зроду, мов це з того світу гість. А павук собі швиденько від верха до споду входу нитку натягав, по нитці зараз догори поліз. І почав, як стій, снувати, протягати, заплітати ниточки, і швидко сітка вхід яскині заплела. Старець думав: „Висилає ще мабуть своїх шпіонів земнеє життя за мною, хоче вислідить мабуть, чи ще де хоч павутинка духа мойого не в'яже 195