А в смоляній лежали гарні перли
І пахощі і дорогі каміння
Безмірної ціни. І дивувались
Міністри, генерали та вельможі.
А цар сказав до них: «Ну, що ж тепер?
Чи справді скринька золота вартніша?“
І строго глянувши на них, сказав:
„Ця скринька золота, це ви панове!
Назверх коштовна, гарна та блискуча,
Внутрі ж у вас незгода, гниль і зрада.
„А ця засмолена, це ті аскети,
Ті жебраки, старці та богомольці,
Що зверхньої краси давно зреклися,
За те з душі своєї гнів і зависть
І пристрасть випололи наче хопту,
А досвідом і розмислом глибоким
Свій ум неначе сонце прояснили.“
Так ось вам, золоті скриньки, наука,
Не надто гордувати смоляними,
Поки не бачили тих пахощів,
Перел, клейнотів, що є в них укриті.
