Стрілець сильце заставив,
Спіймалась пташка вмить;
Він взяв її, щоб зараз
Головку їй скрутить.
Залебеділа пташка:
„Ой, стрільче, стій, пожди!
Я, пташечка маленька,
Що з мене тут їди?
„Пусти мене на волю,
Я дам тобі за те
Три добрії науки
На все твоє життя.“
Стрілець мій здивувався.
„Чи бач, ця дробина
Мене навчати хоче!
Ну, що там зна вона?“
І мовить: „Добре, пташко!
Коли з твоїх наук
Я хоч що то змудрію,
Тебе пущу я з рук.“
І мовить птах: „Не жалуй
За тим, чи зле, чи гоже,
Що сталось раз і більше
Відстатися не може.“
