„Бо знай, в моїй утробі —
Якби ти знав оце! —
Є перла так велика,
Як струсове яйце!“
Стрілець аж зойкнув з жалю.
„А, що ж я наробив,
Що так без застанови
Великий скарб згубив!“
І він підбіг під гілку
І скочив, що є сил,
Щоби спіймати пташку,—
Та ба, не має крил!
А потім мовив: „Пташко,
Пташиночко моя!
Вернись до мене! Буду
Тобі за батька я.
„У клітку золотую
Всаджу тебе я сам,
І все, чого захочеш,
Тобі я радо дам!“
Пташина відповіла:
„Дурний ти є, як був!
Всі три мої науки
Відразу ти забув!
„Зробив ти добре діло.
Мені летіть велів! —
І зараз по хвилині
Сам того пожалів.
„А потім забажав ти
Мене дістать ще раз,
І просьбою вернути
Назад минулий час.
