П'ята дівчина. Чим ти годуєш костомахи ті сухі? Ф о р к і я д а. Не кров'ю, що на неї надто ласа ти. Шоста дівчина. Ти, певно, трупи жреш, трупице ти гидка! Ф о р к і я д а. Відьомські зуби в хавці твоїй он блищать. Провідниця хору. Твою заткаю, як скажу твоє ім'я. Ф о р к і я д а. Скажи своє, то й загадка розв'яжеться. Г е л є н а. Не з гнівом, але з сумом проміж вас я йду, Цю сварку люту заборонюючи вам. Немає шкоди гіршої для володаря, Як вірних слуг таємная сварня-гризня. Бо не верта тоді наказ його назад До нього, як луна сповнених швидко діл; Ні, самовільно шумлячи клекоче він Довкола нього, й дармо лає й злиться він. Та це не все: у неподобнім гніві ви Накликали страшні появи лютих мар, Що тиснуться до мене, й — чую це—мене До Орку рвуть, полям тим рідним в перекір. Чи спомин це? Чи сон опанував мене? Чи все те — я була? і є? і буду ще, Ота мара, страхіття, міст руїниця? Тремтять дівчата, але ти, найстарша з них, Стоїш спокійна; скажи мені на розум все! 125
