Хор. Мовчи, мовчи! Лихозора, лихомовна ти! Із тих огидних, однозубих Уст які ж то ллються речі З гирла отого страшного! Бо злюка, що добродійку вдає, А вовчу лютість під кожухом криє, Мені вона страшніша, ніж пащека Триглавого пса К Стоїмо ось тут і тривожно надслухуєм, Де? коли? і як вона вирветься Із чати глибокої, Злоби твоєї, прочваро. Ну, пощо ж, замість лагідного слова, Замість потіхи, забуття, пощади, Розбуркуєш з минувшини її Все що найгірше? Пощо з блиском теперішности Тьмиш заразом і будущини Лагідне, рожеве Світло надії? Мовчи! Мовчи! Щоб душа королеви, Що вже втекти готова, Зупинилася, щоб встала Та постать над всі постаті, Які лише бачило сонце! Гелена прийшла до себе і знов стоїть посеред них. Ф о р к і я д а. Виплинь із-за хмар летючих, ясне сонце цього дня, 1 Триголовий пес, Цербер, що стереже пекольної брами. 128
