Хор. Найчесніша поміж Парок, наймудріша між Сибіль, Золотих не здавлюй ножиць, провіщуй нам день, життя Ч Бо вже чуєм, як нас тягнуть, як трепочуться немило, Як баламкають су стави, що воліли б радше в танці Наскакаться і на груді любка потім відпочить. Г е л є н а. Хай ті тривожні! Біль пройма мене, не страх. Коли ж рятунок знаєш, будем вдячні ми. Бо мудрим, широкозорим справді є н^раз Можливим неможливе. Тож скажи, промов! Хор. Мов, скажи! Скажи нам швидко, як втекти нам від страшних Тих силОк гидких, що грозять, як найгіршеє намисто, Обкрутиться нам на шиях? Чуємо вже бідолашні, Як нас давить, тисне, душить, коли ти, шановна Реє, Мати всіх богів, над нами не змилосердишся тут. Ф о р к і я д а. А стане вам терпцю послухать довгую Оповість? Сталось тут чимало дечого. 11 Парки були владницями людського життя; Парка Атро' пос перетинала ножицями нитку і тим чинила смерть чоловікові. 132
