Розлившись, в трощах дать притулок лебедям. Отам в гірській долині нишком смілий люд Розсівся, що прибув з кимерських темних стреф1; Він замок недоступний тут поклав, міцний, Із нього своєвільно шарпа люд і край -. Г е л є н а. Зробили це? Здається, неможлива річ. Ф о р к і я д а. Бо мали час; таж то без мала двадцять літ. Г е л є н а. Один в них пан? Чи купа їх, розбійників? Ф о р к і я д а. То не розбійники, та пан у них один. Не буду лаять, хоч навідавсь і сюди. Все міг забрать, та вдовольнивсь немногими Дарунками,—так звав це сам, не гарачем. Г е л є н а. Який же з себе? Ф о р к і я д а. Не поганий! І мені 1 Оце оповідання має історичну основу. В р. 1205 напав бургундський князь Вільгельм із Шамгіліта з ватагою бургундських лицарів на півострів Морею (давній Пело- нонез), побив греків при оливному лісі Кондура у стіп Тайгета і здобув таким робом цілу аахідню часть Мореї аж до Тайгета, з котрої утворив собі удільне князівство Ахаю. Він держався там кілька літ, а коли вкінці мусів покинути Морею, щоб обняти володіння своїх дідичних дібр у Франції, розділив свою „державу“ між своїх лицарів на основі ленного права. Цей акт наслідуваь Ґетс дилі, в сцені, де Фавст роздає своїм воєводам у ленно грецькі краї. 3 У Гомера кимерійці—північний народ, що живе в вічній пітьмі. 134
