Г е л є н а. Це задля мене він йому зробив таке. Ф о р к і я д а. А задля нього зробить те саме тобі. Бо ж неподільна краса; хто мав її усю, Той радше вб'є її, не схоче мати часть. Здалека чути голос труб. Хор здригається. Як різко шарпає й кліщить той голос труб Слух і нутро, так заздрість закліщилася В грудях у мужа, що забуть не може, що Він мав колись і стратив і тепер нема. Хор. Чи не чуєш рику рогів? чи не бачиш блиску зброй? Ф о р к і я д а. Вам чолом, мій пане й царю! Радо здам рахунок вам! Хор. Але ми? Ф о р к і я д а. Напевно знайте: смерть її побачите, Потім вас жде ваша онде; ні, рятунку вам нема! Павза. Г е л є н а. Обдумала я, що нам тут почать тепер. Ти злобний дух якийсь, я добре чую це: Боюсь, що обертаєш ти добро на зло. Га будь-що-будь, піду з тобою в замок той; Що далі, це я знаю; що на дні душі Нариця криє, важучись на це, про те іхто не буде знать. Іди вперед, стара! 137
