І що більше на них подивляти? Чи гарнесенький хід, чи ті кучері їх, Чи ті чола мов сніг, чи тих лиць рум'янець, Мов у спілих бросквинь, і такий же на них Вже м'ягесенький пух засівавсь! Аж вкусити кортить, та боюся вкусить, Бо бувало ж таке, що подібне лице Укусивши — о жах! — ти почуєш в устах Сам попіл. Але найкращі Йдуть ось до нас. Що то несуть? Ступні до трону. Килими крісло, Пишний намет І всю оздобу. Ось уже він, Мов із хмари вінок, Розвівається над головою Нашої цариці; Ось уже вона, Запрошена, сіла На прегарний стілець Ближче підходьмо! Ступінь за ступнем Станьмо поважно рядами! Достойне, достойне, о тричі достойне Блаженне таке привітання! Все, про що говорить хор, виконується часть но часті. Коли пажі і вояки всі вийшли довгими рядами, появляється Фавст угорі на сходах, у лицарськім середньовіковім святочнім строю, і звільна, достойно сходить униз. Провідниця хору придивляючись йому уважно. Коли цьому боги, як це бува нераз Лиш на короткий час не надали цей вид 141
