Чудовий, цю величність і ввічливий чар В позику мов, — то все, що він коли почне, Йому і вдасться, чи то в бою мужеськім, Чи то в дрібній війні з жінками гарними. І справді, кращий він від многих тих, що я Видала досі, хоч герої то були. Ось звільна він, з пошаною зближається Поважним ходом О, царице, озирнись! Ф а в с т наближається, аобіч нього лицар у кайданах. Замість врочистого, як слід, вітання, Замість шановного привіту, пані, Ось тут тобі в важких кайданах лицар, Що довг свій занедбав і мій знівечив. Тут на коліна впадь, тій ясній пані Свою провину вияви ти сам! Це, славная царице, бистрозорий Слуга, що мав з високої вежі Глядіти скрізь, небесний круг і землю Невпинно озирати вдовж і вшир І доносити, що лиш де явиться, Що рушиться з тих гір, чи то в долині До замку йде — чи в куряві отара, Чи, може, військо; тій ми охорона, А з цим до бою. Нині ж занедбався! Ти надійшла — він не доніс, пропало Повинне урочисте привітання Високих гостей. Злочин цей повинен Караться смертю: вже б він по заслузі Лежав у власній крові; та твоя річ Карать і милувать, як до вподоби. Г е л є н а. Високу власть даєш мені оце Судді й володарки; догадуюсь, 142
