Що скоро появилась ти, відразу Здобула все добро моє і трон. Л і нце й приносить скриню, за ним слуги несуть іще скрині. Ось я, царице, знов прийшов, Щоб вижебрать твою любов; Тебе зуздрівши, став я так Багат, як цар, нищ, як жебрак. Чим був я і чим є в цю мить? Чого бажать? і що чинить? Що варт мій бистрий зір тепер? При твоїм троні він завмер. Зі сходу, бач, ми надтягли І захід зараз облягли — Широкий, довгий людський вал, Передній заднього не знав. Передній впав, та другий біг, Г третій став, де другий ліг, А за одним їх сто ще йшло, — Сто згибло — й знаку не було. Так перли ми і гнали ми, Міста, краї займали ми; І де я нині панував, Там завтра другий грабував. Зирнем, берем, хто що попав: Цей гарну дівчину хапав, Той круторогого вола, Той коні, хоч і без сідла. Та я любив видобувать Иайрідше, що лиш можна взять; Що вже хтось інший теж мав, те Було для мене за сміття. 145
