Я стежив скарби в лоні гір, Все вів мене мій бистрий зір, Я в кожний черес зазирнув І в скрині все перевернув. Я купи золота нагріб І що найкращі самоцвіти; Та лиш смараґд один є варт На твоїм серці зеленіти. Між твоїм ухом і устами Нехай гойдаються перлини, Та геть відкинути рубіни, Що бліднуть перед лиць красками. Найбільші скарби наші — на! Складаю їх перед тобою; У твоїх стіп лежить ціна НеОдного важкого бою. Ось кільки скринь приніс я тут; Залізних скринь ще більше маю. Позволь мені при тобі буть, Я склеп ввесь скарбами встеляю. Бо ледве ти на троні сіла, Схиляють, клоняться вже всі: І розум і багацтво й сила Твоїй незрівняній красі. Це все складав я і беріг, Тепер кладу — твоє воно; Чому ціни знайти не міг, Тепер пусте, марне воно. Чим я пишався, щезло вмить, Як в'яне скошена трава. О, глянь лиш раз! Ті всі дива Твій зір веселий оживить. 146
