У чистоті росте дитя прекрасне, Аж сильним мужем, аж вітцем стає; Нам дивно, нам усе ще щось неясне, Чи це боги, чи люди є? І Аполлон так ріс між пастухами, Найкращий з них був мов йому рівня; Де лиш природа має власть над нами, Там всі світи братаються щодня. Сідав побіч неї. Отак мені притрапилось з тобою, Минувше щезло геть! Йому не потурай! О, почувай себе Зевеса ти дочкою, Тобі воскресне предковічний рай. Хай не тіснять тебе замкові стіни! Ще в вічно-юній красоті В сусідстві Спарти є нам для відміни Арка дії луги й поля святі. Ти вирвалась на цей простір блаженний, До радощів цей шлях тебе веде. Хай з трону зробиться намет зелений! Нас вольне аркадійське щастя жде. Сцена переміняється зовсім. Ряд скал, до них припирають позамикані альтани. Тінистий гай припирає аж до найвищих у півокруг стрімких скал. Фавста і Гелєни не видно. Хор лежить довкола, дрімаючи. Ф о р к і я д а. Як довго ті дівчата сплять, не знаю вже. Чи в сні їм снилось, що очима ясно я Й виразно бачила, також не здумаю. Тож збуджу їх. Здивується молодіж ця 1 ви, бородачі, що сидите онтам *, Ждучи гладкої розв'язки оцих чудес. 11 Ці слова обернені до публіки в партері. 155
