Ця легкодушність страшна, та лежить вона в людській при- А благородний на те відзивається парох розумно, [роді“. 80 Він, хоч віком молодий, мужніх літ, був окрасою міста. Цей добрий знавець життя та того, що потрібно громаді, Знаючи добре високую вартість писання святого, Що поведінку людей відкрива нам і вдачу людськую; Знав також добре досить і найліпшії світськії твори. 85 Цей і сказав: „Не ганю я людей залюбки лиш за теє, Що нешкідливий наклін, який дасть їм природа, Бо, що ні розум, ні ум не потрафить, те часто Робить щасливий наклін, що сильніший від нашої волі. Якби цікавість людей не тягла на могучі принади, 90 То чи ж пізнали б вони, як то гарно уладжено в світі, Бо спершу чоловік забажає нового, а потім І пожиточне робить почина невтомимо та пильно. Врешті жадає добра, що його красить і підносить. В юності другом йому наймилішим бува легкодушність, 95 Що небезпеку йому закриває і гоїть швиденько Горя болючого слід, скоро тільки воно проминуло. Певно, щаслив чоловік, у якого в дозрілому віці Розум постійний розвивсь із такого веселого духа, Чи то в щастю, чи то у біді рівноваги не тратить, і00 Він бо знай робить діло й повертає колишнії шкоди“. Та господиня сейчас нетерпляче сказала ввічливо: „Ось оповіджте, що там ви видали, на це я цікава“. — „Тяжко“—промовив на те апгикар, споважнівши—„щоб Веселість я відзискав після того, що там я дізнався, [скоро 105 І хто ж сказати би міг усе те різнородне нещастя! Вже здалека ми побачили пил, іще заки прибули Вниз по леваді, бо похід з горбка на горбок непроглядно Тягся і годі було хоч що-то серед нього пізнати. Та як на шлях ми зійшли, що провадить поперек долини, ПО Був іще гомін і тиск мандрівців і возів там великий. Бачили ми ще, на жаль, їх немало, тих вигнанців бідних, Від не одного могли ми почуть про всі прикрості втеки, 1 як то рад чоловік, що з життям хоч втече з небезпеки. Сумно було дивитись, як добро різнородне, що в домі 115 Трохи заможнім стоїть на свойому місці, де треба, — Добрий хазяїн усе те складе відповідно до вжитку, — А тепер все на возах, на тачках понакидано всуміш. Як що попало, коли довелось утікати поспішно. Сито на шафі лежить, а на ньому покривало з вовни. 120 Постіль в кориті, на ній лежить дзеркало, плахтою вкрите. Ах! небезпека така відбира всю розвагу людині, Яку ми ось двадцять літ тому бачили підчас пожежі, 187
