Що її віз та воли та саму вагітну я заледве 35 Спасла. Спізнилися ми, і вона ледве дише, та голе, Вроджене ось що дитя коло груди своєї тримає; Наші не много би їй помогли, хоч би ми їх дігнали Тут у найближчім селі, де думаєм ніч ночувати; Надто боюсь, що вони вже минули село те в поході. 40 Якщо ви тут із сусідства, то нам поможіть нещасливим“. Так ось сказала вона й на соломі бліда поліжниця Встала й на мене глядіть почала, я ж промовив на теє; .Дійсно, до добрих людей промовляє не раз дух небесниі Що вони чують біду, що нещасного брата постигла. 45 Бо оце мати мені, прочуваючи вашу потребу, Звиток дала, аби ним приодіти, в кого брак одежі, І розв'язавши шнурок, я подаа їй халат тон батьківський 1 полотно й сорочки і все те, що дала мені мати. А вона втішно рекла: ,,Лиш щасливий не вірить, що чуда 50 Діються ще й дотепер. Бо лиш в злиднях нам можна пізнат Руку господню, котра на добро людей добрих наводить. Те, що зробив через вас він для нас, хай і вам самим зробить! І я побачив, як та породілля утішно гляділа На полотно, передвсім же за м'яку фланелю хапала. 55 ..Ну, поспішаймо тепер“— рекла дівчина до поліжниці,— Там до села, де стоїть уже наша громада і ніч заночує; Там постараюся я про всілякі дитячі потреби". Поздоровивши мене, вона ще раз сказала: „Спасибі!“ Потім пігнала воли; віз поїхав, та я ще лишився, 60 Здержавши коні, бо щось мені в серці двоїлось, чи маю Зараз рушать до села, поганяючи скорими кіньми, Страви там порозділять поміж решту народа, чи, може, Все тут дівчині віддать, аби там розділила по-правді. Зараз у серці моїм я рішився й поїхав 65 Злегка за нею й дігнав і промовив до неї живенько: „Дівчино добра, мені дала мати не тільки полотна Ось на цей віз, аби чим було голому стати в потребі; Але ще й страв додала та напоїв усяких; чимало Всього того в мене тут напаковано в мойому возі. 70 Ось я й надумав тепер в твої руки віддать всі ті дари, Так я, здається, сповню припоручення теє найкрайще. Ти роздаси все як слід, я ж давав би лиш, куди по .ало б1 Тут^ відповіла вона: „Порозділюю дари сумлінно Та й потрібнішим лиш дам і буде у них радість із того“. 75 Так то сказала вона. А я скоро зачав відчиняти Скрині на возі, дістав з них шинки ті тяжкі й цілі хліби, Потім фляшки із вином, далі з пивом і все передав їй. Над-» б я дав їй ще більш,— та порожні були уже скрині. 19
