Все те дожила вона у ногах поліжниці й погнала 80 Далі, за я оце повернув а кіньми своїми до міста*'. Як лише Герман скінчив, заговорив сусід говірливий І відоавався ось як: „О, щасливий, хто в днях цеї втеки Та заворушень лиш сам супокійно живе в своїм домі, І кому жінка з дітьми знай не туляться з жахом до боку! 85 Чую щасливим себе! Нізащо не хотів би я батьком Зваться тепер і журбу поносить за дітей та за жінку. Часто про втеку вже я промишляв, і найкращії речі Попакував, золоті ланцюжки ще покійної мами, Також срібло стареньке, а якого досіль не спродав я нічого. 90 Певно, багато ще там таких річей, що їх сховаєш. Навіть квітки й корінці для ліків, поназбирані пильно, Стратити я би не рад, хоч товар цей не дуже коштовний. Коли б провізор 1 зістав, я пішов би із дому спокійний, Щоб лиш готівку спасти й своє тіло, то все найважніше 95 Спас би я, бо одинцем втікать людині нанлекше". „Годі,сусідо",—сказав на це з натиском молодий Герман,— „Думаю зовсім не так і догану даю вашій мові. Що ж варт такий чоловік, що в нещастю і в щастю про себе Думав тільки, ні злиднів, ні радості він поділити 100 3 іншим не зна і в душі не вчува себе здібним до цього. Я би скоріш, як коли, тепер жінку узяти рішився; Много бо добрих дівчат потребує опіки та мужа. Жінка ж потрібна й йому для розради в нещастю та горюа. З усміхом батько відрік: „Оце любо від тебе почути! 105 Слів таких мужніх я чув небагато ще досіль від тебе". Але слова ті в ту ж мить добра мати підхопила скоро: „Сину, ти правду сказав! І ми, родичі, в тім дали приклад. Ми бо побралися теж не в веселу годину; злучила Нас, навпаки, довіку найсумніша година обоє. 110 Рано було в понеділок—тямую гаразд; бо у день попередній Вибух страшний той пожар, що все наше містечко знівечив. Двадцять літ тому тепер; так, як нині, була це неділя. День був сухий та палкий і води було обмаль у місті. Люд на проходах увесь, у святочних одежах убраний, 115 Порозходився до сіл по шинках та млинках довколичних. Як загорілося щось в кінці міста; пожежа погнала Швидко по вулицях скрізь і сама собі продув творила І запалали стодоли, наповнені зібраним збіжжям, І загоріли всі вулиці аж до базару; і мого 120 Батька сусідній дім геть погорів і оцей теж спаливгя. Мало що ми врятували, всю нічку смутна я сиділа 1 Провівор — аптекарський помічвик. 192
