Таляр спасли не один і одежі й посуди немало. Та в й надія, що ще вернемось, поки все те минеться*. 200 Та пан-отець утиснув йому гроші у руку й промовив; „В днях цих ніхто не повинен скупиться й ніхто відмовляться Брати те, що подасть милосердна рука йому в дарі. Знати не може ніхто, доки матиме теє, що має. Ані як довго йому ще прийдеться блукать по чужині 205 Без огорода й ріллі, що його годували давніше“. „Ай, яка шкода!"—сказав і аптекар на те запопадно, „Що в мене грошей нема у кешені, а то й я би дав вам Грубі й дрібні, бо у вас потребує їх, певно, багато. Та без дарунка і я вас не лишу, щоб добрую волю 210 Бачили ви, хоч моє дорівнять їй не здужає діло“. Теє сказавши, добув він капшук шкіряний, шовком шитий, Із ремінцем, у якім тютюну було напхано повно. Він розгорнув його й став роздавати; люльок було досить. „Дар це малий!*—сказав він. На те промовив начальник: 215 .Добрий тютюн — люба річ подорожному завше в дорозі“. Потім аптекар почав тютюну свого добрість хвалити. Парох одначе потяг його геть, попрощавшися з війтом. .Час нам спішить!“—мовив він.—„Бо юнак наш там, певно, че- Нетерпеливо, і рад якнайшвидче вість добру почути“. [кав 220 І поспішили вони і прийшли й юнака коло воза Спертого вгледіли там біля лип. Нетерпливії коні Землю топтали, та він їх держав і стояв у задумі, Тихо глядів у простір і не бачив приятелів доти, Доки вони не прийшли й не загомоніли весело. 225 Здалека вже розпочав говорити аптекар, а потім Ближче оба надійшли. Тоді парох його взяв за руку І, перебивши слова свого спутника, так відізвався: „Райдуся, друже! Твоє вірне око і щиреє серце Вибрало добре й гаразд. Щасти бог тобі й судженій твоїй! 230 Гідна для тебе вона, тож сідаймо і їдьмо на місце, Щоб. поза краєм села переїхавши, зараз там бути, Панну засватать як стій і завезти до вашого дому“. Але юнак не зрадів, стояв тихо без знаку утіхи, Вчувши післанця слова, що несли йому радісну звістку; 235 Тяжко зідхнув і сказав: „Ми приїхали возом так живо, Але повернем, мабуть, засоромлені звільна додому. Тут бо, допоки я ждав, обняли мене сумніви всякі, '-ум і зневіра і все, що так мучить закохане серце, _ Чи ж вам здається, як ми лиш прийдем, піде з нами дівчина, Тільки для того, що ми багачі, вона ж вигнанка бідна? Бідність сама родить гордість, а ще й незаслужена. Панна Невибаглива, мабуть, і діяльна, і світ їй отвертий, 215
