Трудно повірить, аби вона, вирісши гарна та чесна, Досі ніколи собі молодця не придбала якого. 245 Годі повірить, аби Тї серце ще й досі любови Не вазнавало. Не їдьмо туди так швидко, а то ще зі стидом. Ми і повільно в дім гнати будемо коні. Боюся, Що вже якийсь молодець її серце заняв, свою руку Вірну вона подала і щасливому вже приреклася. 250 Ах, перед нею вже я з своїм сватанням стану за-пізно“. Парох уста вже відкрив, щоб потішити хлопця в тривозі. Але товариш його балакучий підхопив негайно: „Певно, в давніших часах не були б такий клопіт ми мали, Бо тоді кожную річ відповідно робили та мудро. 255 Скоро для сина старі відповідну невісту дібрали, Кликали насамперед друга дому, що мав їх довір'я, І посилали його сватачем до родителів панни. Цей тоді, вбраний як слід по-празничному, десь у неділю Йшов по обіді у дім міщанина статочного, й дружно 260 3 ним побалакав про це і про те загалом попереду, Мудро звертаючи річ на таке, що для нього цікаве. Врешті, по обходах довгих також про дочку була згадка; Мусів хвалить її сват і хвалить також того, від кого Сватом прийшов. А ґазда зміркував уже добре, в чім діло, 265 Сват же також зараз знав його волю, й міг більше сказати, В разі відмови й гарбуз не бував тоді так образливий; Як же йшло діло на лад, то сватач був у домі найперший І найлюбіший усе, як лучилось родиннеє свято. Бо молоді ввесь свій вік пам'ятали, що друг той домашній 270 Зручно докупи їх звів і вузол зв'язав перший між ними. Та тепер все те, а з тим також інші старі обичаї Позакидали, тепер кожний сам собі сватає панну. Хай же і сам собі теж гарбуза власноручно приймає, Що йому, може, судивсь, і приймає зневагу від дівки!" 275 „Будь вже, що будь"— відповів молодець, що немного і слу- Слів тих і в своїй душі вже рішився на те, що робити, |хав „Сам я піду й про свою сам бажаю дізнатися долю З уст тої панни, в якій покладаю найбільше довір'я, Як тільки міг мущина покладати довір'я до я;інки. 283 Що вона скаже, те все буде добре й розумне — це знаю. Хоч би прнйшлося її в останнє побачить, ще раз я Хочу зустріти той зір простодушний очей її чорних; Хоч і ніколи її не пригорну до серця, все ж хочу Ще раз побачить ту грудь і ті плечі, які мої руки 285 Раді б обняти, й уста, від яких поцілуй і признання Зробить щасливим мене, а відмова погубить навіки. Дайте самому мені іти, і не ждіть. Поїжджайте 216
