До мого тата назад та до мами, і дайте Тм знати, Що не ошибся їх син і що гідна його та дівчина. 290 Ну, прощавайте тепер! Цею стежкою поперек горба Попри ту грушу і через винницю положену нижче неї Ближче додому мені буде йти. О, щоб міг я кохану В радості й скоро сюди привести! Та хто зна, може, сам а Стежкою тою прийду, аби в дім не входить вже веселим“.. 295 Так він сказав і віддав пан-отцеві ремінні вудила; Цей їх бережно узяв і задержував коні палкії. Швидко на віз він усів і ааняв там погонича місце. Але тут стримався ще, обережний сусіда, и промовив: „Рад довіряю я вам, чесний отче, сумління та душу, 300 Але для тіла й кісток не найліпша буває безпека Там, де духовна рука забира собі світські вудила“. Та усміхнувся на те бистроумннй пан-отець й промовив! ..Сядьте спокійно лише й мені звірте як душу, так тіло! Бо мої руки давно вже привикли віжками вправляти, 305 И очі привикли, де треба, траплять найкрутіші закрути. В Штрасбурзі ще я привик повозить найпалкішими кіньми, Бувши наставником там молодого барона; день-у-день Повіз наш гучно гонив попід браму, поводження мною Ген на запилений шлях аж далеко до лип до левади 310 Поміж народа юрбу, що снується туди цілу днину“. Трохи вспокоєний сів по словах тих на бричку аптекар, Але все вид подавав, що готов був зіскочить щохвиля, Коні ж погнали домів, бо за стайнею знай затужили. Куряви хмари плили з-під копит їх могучих довкола. 315 Довго стояв молодець і глядів, як здіймались ті хмари, Як розсипався той пил; він стояв і не думав нічого. VII. ЕРАТО Д о р о т е я Як мандрівний чоловік перед заходом сонця іще раз Гляне на нього, коли воно швидко щезає під обрій, Потім у темних хащах і з боків поверх скель придорожних Бачить подобу його, і куди лише зір свій оберне, 5 Образ той сяє й блищить перед ним різнобарвною грою; Так перед Германом теж любий образ дівчини лагідно Виринув і наче плив по стежині між збіжжям високим. Він мов прокинувсь із сну і помалу звернув свої очі В бік до села, і тут знов було диво, бо постать висока 217
