190 „Бо1*— шептав там не один до свойого товариша в ухо,— „Як із хазяїна стане мужем їй, буде щаслива". Герман потому узяв Доротею за руку й промовив: ,,Идім уже! Хилиться день, до містечка ж далека дорога*'- Живо гуторячи, тут обіймали жінки Доротею. 195 Герман її потягнув; вона ж їм поздоровлення слала. Та тут із криком страшним і а плачем її вхопили діти. Спідницю, і ані руш не пускали другу свою матір. Але одна та друга а жінок стала дітям казати: „Тихо, дітки! Вона йде до містечка і принесе вам 200 Медяників та булок, що ваш братчик оцей вам вамовив, Як його бузько колись ніс до мами попри цукорню. Вскорі побачите їх у прекрасних золочених звитках". Тут відпустула її дітвора, й повів її Герман з собою З частих обійм з-між жінок, що здалека махали хусткам и,- VIII. МЕЛЬПОМЕНА Герман і Доротея Йшли так обоє вони напроти падучого сонця, Що вападало у глиб, у грізнії бурливії хмари 1 в-поза них тут і там, наче позирки тії вогнисті, Кидало світла снопи лиховісно на поле розлоге. 5 „Щоб лиш та буря грізна“,—сказав Герман—„та не принесл&з Граду та зливи в ту иіч, бо всі засіви гарно доходять1*, [наш Тут же й обоє раділи вони, иа високе, хвилястеє жито Дивлячись, поперек нив ідучи, що їх майже вкривало. І відізвалась тоді до провідника свого дівчина: 10 „Добра душе, якій я ва ту вдячна щасливу пригоду, Що мені захист дав, коли вигнанцям грозить негода! Виясни передовсім, щоб могла твоїх рідних я знати, Так як з усеї душі я бажаю служити їм вірно. Бо ж коли пана хто зна, може лекше йсму догодити, 15 Знаючи всякую річ, яку він за важнішу вважав, І яку він би хотів мати зроблену по своїй мислі. Отже, скажи мені те, як з'єднать твого батька та матір?"' 1 відповів їй на те молодець добродушний розумно. „Правду сказала святу, ти розумна, вважлива дівчино, 20 Що передовсім мене про рідні мої вдачу питаєш. Дармо я досі старавсь услужити вітцеві до вгоди, Про господарство його дбаючи, як би таки про власне.. Рано чи пізно ріллю обробляючи та виноградник. Матір я задоволяв, бо мій труд вона вміла цінити: 222
