25 їй ти певно будеш наймилішою поміж дівками, Як будеш дбати про дім, мов би про своє власне ти дбала. Але отець не такий, бо й на зверхні позори вважав. Добра дівчино, мене не вважай нечутливим, холодним, Що свого батька тобі я, чужій, отаким відкриваю. ЗО Де, присягаю тобі, перший раз таке слово у мене З уст виривається, бо не привик я пусте говорити: Але ти з серця мені добуваєш найбільше довір'я. Дещо оздоби мій добрий отець у життю вимагав, Зверхніх любови ознак домагається він та пошани; 35 Тим то він, може б, волів навіть гіршого в службі держати, Якби лиш знався на тім, а на ліпшого був би сердитий*. Втішно на те відрекла і при тім по темніючій стежці Вдвоє скоріше пішла зі зворушенням легким у серці: „Надіюсь, що їх обох я задоволити зумію. 40 Вдача бо мами твоєї зовсім, до моєї подібна, Та й одягаться незгірш я відмолоду вже привикала. Наші сусіди французи в давніших часах уважали Дуже на чемність; вона необхідна була як дворянству, Так і міщанам, а навіть селянам, і кожний у своїх 45 Вщіплював добрий звичай. І у німців по той бік звичайно Діти уранці ішли цілувать тата й маму у руки, Доброго дня вичить їм, і ввесь день поводилися чемно. Все, що навчилася я й ДО чого від молодости звикла, Що мені з серця пливе, твоїм старим віддаватьму. 50 Але хто скаже мені, як з тобою вести себе маю, Одинаком у батьків і будучим господарем моїм?" Ось як сказала вона, і вони дійшли власне під грушу. Пишно на небі яснів повний місяць промінням сріблястим; Смерклося вже і погас сонця відблиск останній на небі. 55 А перед ними лежав увесь світ, як дві маси ворожі: Світло блискуче, як день, і темрява невидної ночі. В тіні кріслатого дерева Герман із радістю в серці Дружнє питання почув на тім місці, що здавна любив він, Що ще сьогодня його за вигнанкою бачило сльози. 60 І на хвилину спочить, він сідаючи, вхопив за руку Любу дівчину й сказав, почуттю свому волю даючи: -Хай твоє серце тобі скаже це, а ти йди за ним вільно!* Ьільш ані слова не міг він сказать, хоч яка та щаслива Хвиля була; острах він почував, що почує відмову. 03 я ' а На пальи* ї' він чув перстінь болючий-пекучий. Довгу хвилину ось так вони мовчки просиділи обік. іірша дівчина зняла річ і рекла: „Як же гарне Місячне світло оце! Воно ясне, як божая днина. місті там бачу доми виразнісько й просторі подвір'я. 223
