70 В піддашку онде вікно; так здається, зчислила б і шиби". .Те, що ти бачиш,“—сказав, дух у собі спиняючи Герман,— .Наше помешкання то, до якого тебе я проваджу, А те вікно там—мов у малій на піддашю кімнаті; Може й твоїм воно буде, бо ми робимо зміна у хаті. 75 Наші усі ті поля, що достигли під завтрішне жниво. В тіні тут мем спочивать і полуднувать в літні роботи. А тепер нумо униз! Через винницю та огороди Підемо, бо вже ади, надтягав бурливая хмара, Блискавки в ній миготять, незабаром і місяць закриють", 80 І вони встали й пішли у долину по полю почерез Жито високе, і їх веселила та ясність нічная. Jo виноградів дійшли й тут уже заховалися в пітьму. И він проводив її у долину по плитянних сходах; Сходи з нетесаних плит вели круто униз до альтани. 85 Звільна ступала вона, руки держачи на його плечах; К різь густе листя мигтів блідий місяць промінням на неї, Поки за хмарою щез, полишаючи парочку в пітьмі. Бережно муж підпирав молоду, що ішла вище нього; Але не знаючи стежки та ступнів нетесаних сходів, 90 Кроком хибила вона, спотикнулась і мало не впала. Спішно та вручно простяг свою руку юнак догадливий, Милу підняв угору; вона злегка схитнулась до нього. Груди припали в обох до грудей, а лице до лиця. Так стояв він Через хвилину мов стовп, себе здержавши силою волі; 95 К собі її не притис, лиш оперся він тяжкосіі тіла; Та почув любий тягар, і почув теплоту її серця, Віддих її запашний, що дихнув йому просто на груди. Двигнув із мужнім чуттям героїчну величність жіночу. Та вона, скривши свій біль, так промовила слово жартливе; 103 .Це значить прикрість якусь,—так говорять бувалії люди, Як кому при вході в дім недалеко нога спотикнеться. Справді бажала б собі я знаку щасливішого трохи. Станьмо тут трохи й епічнім, щоб тебе не зганили старії, Що ти кульгаву слугу їм привів й будеш кепський господар*» УРАНІЯ Вигляд Музи, що щирій любві так сприяєте радо, що й досі На його шляху вели удалого хлопця й на груді Милу притисли йому ще поперед заручин дівчину, Допоможіть і тепер сполучити коханую пару, 224
