5 Хмари розьійте як стій, що над щастям їх ось нависають» Але скажіть перед всім, що тепер відбувається в домі. Нетерпеливо ввійшла третій раз уже мати наново Поміж мужів у покій, відки йно-що зажурена вийшла, Кажучи: „Буря ось-ось надійде! Місяць раптом затьмило, 10 Сина нема як нема, а така темиа ніч небезпечна". Зганила другів тоді, що, з дівчиною не говоривши, Не розпитавши її, так поспішно розсталися з сином. „Не погіршай ще зла!“—відповів знеохочений батько.— .Бачиш сама, й ми ждемо у непевності тут та тривозі!" 15 Але спокійно почав тут сусід, сидячи, говорити: „В час неспокійний такий я покійному татові завше Дякую, що ще в моїх молодих літах вирвав у мене Нетерпеливости корінь отак, що ні гич1 не лишився, І дожидати навчив так, як жоден філософ не може“. 20 „Ну-ко“,—сказав пан-отець,— „яку штуку вдавзвами ваш бать- „Радо це вам оповім, бо це й кожний на ум може взяти.“—ко?“ Так відізвався сусід. — „Хлопцем ще у неділю стояв я Раз, нетерпливо ждучи, поки повіз під браму заїде, Що ним поїхати ми мали там до криниці під липи. 25 Та повіз не над'їздив. Наче лисичка, бігав я швидко Сходами вгору і вниз, до дверей, до вікон заглядав я. Руки свербіли мої і я дряпав столи з нетерплячки, Стукав і скрізь тупотів, і мені вже на сльози збиралось» Все те спокійний отець оглядав, та коли я, нарешті, ЗО Майже дуріти почав, він узяв мене тихо за руку, Тихо підвів до вікна і сказав таке слово важливе: Бачиш он там столяря на сьогодні заперту робітню? Завтра відчинить її, загуляють в ній гиблі та пили. І так від ранку піде в них робота невпинна до ноч.! Але подумай оце, що настане колись такий ранок: Буде трудиться столяр і челядники всі його пильно, Ладить для тебе труну, аби скоро та справно скінчити. І дощаний домик той принесуть сюди руки робучі, Що нетерпливих усіх і терпливих до себе приймає І до спокою кладе під свою там тісненьку покрівлю. Все те я духом бачив в той час, немов би творило ь: Ucb там збивають дошки, приготовлюють чорную фарбу… в я спокійно тоді, і на повіз чекав терпеливо. - тКОЛИ *НШ1 тепер нетерпливо гоняються, ждучи, ут і там, все та труна вириняв у моїй уяві“, усміхом рік пан-отець: „Ця зворушлива смерти картина 35 40 її гич —НІЩО. 225
