Мудрих не страшить, кінцем не являється теж для побожних, Мудрого пре до життя, працювать його вчить ненастанно, Але побожних скріпля благ будущих надією в горю. 50 Смерть їм обом, це життя. Вам отець непотрібно, Хлопцю чутливому, дав у труні образ смерти у смерті. Треба вказать молодим дар безцінний дозрілого віку, Але старому красу молодих літ, щоб вічний круг світа їх веселив і життя у життю довершалось щасливо". 55 Тут отворилися двері, ввійшла в них прекрасная пара. Ахнули а дива усі, здивувалися родичі дуже Ростові панни, що був майже ростові Германа рівний. Навіть здалося, що двері занадто тісні для проходу Тих обоїх молодят, що відразу вступили в пороги. 60 Герман представив старим її цими прудкими словами: „Ось та дівчина,"—сказав,—„яку в домі бажали ви мати. Тату коханий, прийміть її добре, вона того варта. Любая мамо, сейчас розпитайте її про хазяйство, Щоб ви побачили, як вона варта вам близькою бути“. 65 Швидко відвів він потім пан-отця добротливого набік, Мовлячи: „Отчику мій, поможіть мені в клопоті моїм І розв'яжіть той вузол, що мені його й рушити лячно. Я ж цю дівчину привів, не засватавши, як наречену, А вона вірить, що йшла лиш на службу в паш дім, — тож 70 Ще розізлиться й втече, як про сватання їй нагадаєм, [боюся Але рішіть це як стій, щоб вона не лишалася в блуді Довше, й самого мене не томила ще довше непевність. Тож поспішіть і вкажіть свою мудрість, яку ми шануєм“. Зараз же тут пан-отець обернувся до зібраних живо, 75 Але промова вітця вже, на жаль, затривожила дуже Душу дівчини. Бо він, недогадливий, в добрій надії Випалив зразу такі жартобливі слова та веселі: „В те мені грай, сину мій! Мене тішить, що й син мій та має Смак несогірший, такий, як і батько мав свойого часу. S0 Все я найкращу водив у танок, і, нарешті, найкращу В дім свій привів як жену,—це була твоя матінка люба. Бо по дівчині, яку вибира чоловік, зараз видно, Що в нім за дух і як він свою власную вартість шанує. Але не довго, мабуть, ти з рішенням вагалася, доню, 85 Бо мій син справді такий, що не тяжко для нього рішиться“. Герман і чув і не чув ті слова; він затрясся всім тілом І похолов, а на всіх залягло враз важкеє мовчання. Але вродливе дівча, що в словах тих відразу відчуло Насміх, образу тяжку, що до дна аж душі досягала, 90 Стануло і облилось рум'янцем, що на щоках по вуха 226
