їй спалахнув; та без слів кілька хвиль вона так простояла. Потім, не могучи біль свій укрити, рекла до старого: „На привітання таке мене син ваш І не приготовив, Бо вас представив мені, як порядного горожанина. 95 Надіюсь, що я стою перед мужем освіченим, правим, Щз вмів добре знайтись і належну честь кожному дати. Але здавться, що в вас милосердя нема до бідноти, Що перейшла ваш поріг і бажав служити вам вірно; Бо не сказали б мені ви з таким гірким насміхом тев, 100 Як я далеко стою і від вас і від вашого сина. Певно, я вбога прийшла у ваш дім, і а маленьким клуночком В вашу веселу сім'ю, що в безпеці живе й безтурботно; Але я знаю себе й відчуваю свій стан проти вас всіх. Чи ж благородно, що ви зараз насміхом вдарили в мене, 105 Що від порога, мабуть, віджене мене з вашого дому?" остраху тут рушився син і моргнув пан*отцеві благально Вдатися скоро в ту річ і розсіяти помилку прикру. Зараз устав пан-отець і побачив дівчини сердечне Зрушення, здержаний біль, на очах же блискучії сльози, 110 Та повелів йому дух не відразу розплутати діло, Але на пробу іще взяв дівчини зворушену душу. І він до неї сказав спокусливі слова ось якії: „Певно, чужа дівчино, не роздумала ти відповідно. Коли спішила рішить до чужого на службу вступити, Що вначить в дім увійти, що стоїть під хазяїна властю, Де одна згода ріша твою долю на протязі року, І одно слово тебе в'яже много в тім році терпіти. Бо ж не найтяжчая річ в службі втомлення та біганина, Ані гарячий той піт, в ненастанній роботі пролитий, 120 Бо ж із слугою ураз звик робити й діяльний господар. Але найтяжче терпіть примхи пана, що несправедливо Ганить, І цього й того вимага, сам у собі непевний. Тяжча сердитість жінок, що сваряться за кожну дрібницю, Тяжча дітей пустота, дітські вибрики й дітська нечемність. 125 Все те не легко зносить, але все слуга мусить сповняти Скоро та справно, та ще й без сердитости та без бурчання Але здається, що ти не здасися, коли жарт батьківський Так тебе тяжко діткнув; хоч це дуже часто бував, Що кплять з дівчини старі тим, що їй уподобався хлопець“. Так він сказав, і вона гнеть відчула значіння промови, І не вдержала себе; проявилось чуття в ній могутнє, Грудь піднялась і з грудей піднялося глибоке відхання. 1 відповіла як стій, проливаючи сльози ряснії: „О, та не знає мабуть той розумний, що в болю нам хоче 227 115 130
