Не боронила обнять себе й поцілувать, довершити Втіхи, що парі закоханій певність дав на будуче 225 Щастя в життю, що в ту мить видається їм буть безконечним. Іншим уже пан-отець пояснив, як усе те зложилось. Але дівчина прийшла до вітця, поклонилася чемно, Й щиро у руку його цілувала, хоч він не давав їй, Мовлячи: .Татку, простіть, що я, не догадавшись нічого 23D 3 болю сплакнула й тепер вдруге плакати мушу з утіхи! Вибачте тев чуття і простіть також тев другеє, Щоб я отямилася в щастю, що тут віднаходжу. Перша та прикрість якій моє змішання було виною, Хай і остання буде! На що служниця зобов'язалась, 235 Те вам у вірі й любві додержать прирікав невістка". Зараз в обійми її взяв отець, укриваючи сльози, Мати ж прихильно прийшла та її цілувала сердечно, Руки стискала; обі вони, плачучи тихо, стояли. З поспіхом тут ухватив пан-отець догадливий та мудрий 240 Руку вітця і стягнув йому з пальця той перстінь вінчальний, Що не так легко зійшов, бо вріс трохи у палець товстенький. Потім від матері взяв її перстінь, дітей заручити, Мовлячи: .Ще раз нехай золотих оцих перстенів сила Зв'яже цих двоє людей, як старих вона добре зв'язала. 245 Цей молодець почува щиросердну любов до дівчини, І вона теж признав, що пожадане з ним їй подружжя. Тож обручаю вас тут і благословлю на будуче З волею ваших батьків, при свідоцтві оцього сусіда". І поклонився сусід і від себе сказав добре слово. 250 Але коли пан-отець надівать став на палець дівчини Золотий перстінь, уздрів на нім інший і задивувався Так, як і Герман, що вже при криниці вчув страх, його І усміхаючися, запитав він дівчину жартливо: [вздрівши, „Як? Заручаєшся вже другий раз? То щоб перший 255 Твій наречений не став перед вівтарем і не зірвав шлюб*. Та відповіла вона: „О, позвольте хвилину пожити Спомином тим! Бо варт того той добрий і милий, Що, від'їздячи, мені його дав і вже більш не вернувся. Все я прочула, коли нагло в ньому любов до свободи 260 Вибухла й хіть у нових та не наших відносинах жити, Як до Парижа подавсь, та тюрму там і смерть ізнайшов він. .Жий же щасливо!“—сказав,—„А я йду, бо тепер усе в руху В світі цілім, і усе розпрягається скрізь перед нами. І найміцніших держав захитались твердії основи, 265 Власність відходить набік від властителя давнього, рветься Друг від друга; отак і любов відступа від любови, 230
