Ви терпите, то кожний з вас терпить Лиш сам за себе, ні за кого більше. Моя ж душа терпить за ввесь цей город, За себе і за вас. Ридання ваші Не будять мя1, мов сонного зі сну; Чимало сліз, повірте, вже пролив я, І не одних турбот я манівцями Блукав, шукаючи рятунку стежки. Оце недавно шурина свойого Креона Менекенка я послав В Пітійську домівку Аполлона, Щоб розпитать, як нам спасати город, Якою радою чи, може, ділом? І от, злічивши час його вандрівки, Турбуюсь я, де досі він бариться, Бо довше щось нема його, ніж треба І ніж би слід. Та як прийде, то звіть Мене лихим, коли не виповню Сумлінно все, що бог мені накаже. Підчас останніх слів кілька людей потихо сказали іуось Жерцеві. Жрець. Прекрасно в'яжуться твої слова З тим, що оці мужі мені сказали: Креон надходить. Е д і п. Боже Аполлоне! Хай вість, котру несе він, буде нам Така весела й радісна, як тая Утіха, що блищить йому з очей! 1 Ми — мене (народня форма). 238
