К р е о н. Та так воно й здавалось, Та це тяжкий був час, то й не піднявсь Ніхто помстить Лайосову загибіль. Е д і п. Яке ж це лихоліття не дало Вам дослідити, хто злодійським ділом Зганьбив ваш трон? К р е о н. Це загадочна Сфінкс Нас змусила покинуть слід неясний І про найближче дбать. Е д і п. Так я ж тепер Це все від первопочину розкрию! Бо справедливо Аполлон і ти Звернули взір наш на того мерця; То ж довг мій нині з вами дружно стати, За бога мститись і за краю горе. Я не для другів чиню це далеких, А сам для себе погань цю зітру. Бо хто тамтого вбив, той швидко може И мене вбить тою самою рукою. Тож, за тамтого мстячись, я собі Допомагаю. Швидко ж, діти, встаньте! Беріть оці. благальні галузки! Хай аж тоді збересь тут Кадма люд, Як я все вчиню. Божа воля буде. Чи вийдемо щасливі, чи пропадем. Креон відходить. Жрець. Вставаймо, діти! Те, чого ми тут Прийшли, обіцяно нам урочисто. 242
