Те, що ніч темна не взяла. О, Зевсе батьку, ти, що мечеш Вогнисті стріли непохибні, Ти громом своїм вбий ЙОГОІ Лікійський пастирю, і ти Напни тетиву золотую, Свої могучі стріли шли! Нехай заблиснуть нам огнисті І Артеміди похідні, З котрими по Лікійських горах Вона полює! І тебе, Золотовінчаний, взиваю, Патроне світлий цього краю, Наш Бакху-винозоре, друже Менад крикливих! О, прийди При блиску похіднів північних І бога лютого всмири, Що у других богів превічних Не має чести ні пошани. Е д і п наближається. Ви молитесь? Сповниться вам усе, Пропаде лихо, пільга вам настане, Коли моїх послухаєте слів, Як з лихом тим боротись. Я говорю, Як несвідущий в ділі тім кривавім І в вісті жодній; без других поради Тут не зайдеш далеко. А що я Пізніше став жильцем оцього міста, То й ось що всім кадмейцям заявляю: Хто з вас би відав, з чиїх рук погиб Лай Лабдакенко, того зву, нехай Усе по щирості мені розкаже. Хай не боїться сам свідчить на себе, Бо не буде йому нічого злого, 245
