ЯВА ЧЕТВЕРТА. Т е й р е з і й сліпий старець, з поводатором, входить. Едіп. О, Тейрезій, ти, Що знаєш все на небі й на землі, Що можна й що не мож сказать словами Хоч невидющий ти, та знаєш добре, Яка наш город мучить болість люта, В тобі однім, о княже, вся опора, Рятунок ввесь. Бо Феб (коли ще цього Не чув ти від післанців) оттакий Прислав нам вирок на посольство наше: Тоді лишень мине нас ця хороба, Коли убійців Лайя винайдем І поб'ємо чи проженем із краю. Тож не відмов нам, і чи з лету птахів, Чи з інших там віщовань річ цю знаєш, Рятуй себе і город і мене, Рятуй усіх від скверни вбійства тогої На тебе здаємось. Бож помагать, Де тра й де можеш — це найкращий труд Т е й р е з і й. Ой, як же важко мудрим буть, коли Нема за мудрість вдяки! Добре я Це знав, та й ось забув. А то б сюди Я не прийшов. Едіп. Це що? Чому такий Знесмілений приходиш?
