Т е й р е з і й. О, не з^моїх рук Тобі судила доля впасти. Йде Сам Аполлон, що це вчинити має. Е д і п. Чи сам ти уложив це, чи Креон? Т е й р е з і й. Ой, не Креон упадком твоїм буде, А лиш ти сам! Е д і п. О, скарби, власте, штуко, Понад всі штуки вища в цім життю, Так повнім зради, як же то на вас Чатує заздрість! Задля тої власти, Котру вручив мені цей город даром, Не з просьби,— вірний друг мій з початку, Креон на мене тайком засідаєсь, Мене прогнать бажає, підсилає Цього чарівника та інтриганта, Підступного кудесника, що тільки В лихварстві добре бачить, та сліпий У своїй штуці. Ну, скажи бо, де Твоя премудра ворожба явилась? Чому, коли була тут та співачка Собача, ти рятуючого слова Міщанам не сказав? А загадку Не перший ліпший розгадати міг,— На те віщба була б здалась. Ба, ти Не мав її ні з лету птахів, видко, Ні від богів. Аж я прийшов, Едіп Малосвідущий, повалив її Лиш дотепом, не птахами навчений. 254
