Блюзнув мені, що я не батьків син. Цим приголомшений, я ледве міг Вдержатись того дня. На другий день Іду до батька й матері й питаю. Вони розгнівались на того дуже, Що це сказав, за ту його зневагу. Я втішивсь тим, та не переставала Мене й ота зневага гризти — так Глибоко, бач, мені засіла в душу. Потай вітця і неньки вибравсь я В Пітону. Та не вдостоїв мя Феб Ні словом відповіді в тому ділі, Задля котрого я прийшов. Та інше Страшне, бездонне горе заповів Мені: в подружжю з матір'ю, мовляв, Я маю сплодити нещасні діти Всім людям на огиду, маю статись Убийцею того, що виплодив Мене — вітця. Почувши це, тікав я Геть від Корінтської землі, лиш з зір Слідив, в котрій вона є стороні,— Тікав, щоб справді ця віщба огидна Зо мною не сповнилась. В тій вандрівці Прийшов я на те місце, де, як кажеш, Погиб володар цього краю. Жінко, Скажу тобі всю правду І Ледве я, Блукаючи, на цей трихресний шлях Прийшов, аж бач, напроти мене їдуть Викличник і такий, як кажеш, муж На возі вдвокінь. Тут візник мене І сам старий взялися силоміць Спихать з дороги. Отоді в гніві Я вдарив візника, що пхав мене. Побачив це старий і вигледів Момент, коли проз віз я проходив, Та й вдарив пужалном мене по тім'ю. 275
