Та потерпів за це не так! В тій хвилі Так булавою з моїх рук дістав, Що стрімголов із воза впав на землю. І всіх, що з ним були, побив я. Ну, Як цей старий був хоч би лиш якийсь Свояк Лайоса, то чи ж є на світі Нещасливіший, більш проклятий богом, Як я? Та ж ні сусід, ні жоден в місті Мене не сміє в дім принять, ні навіть Словами привітать, противно, мусить Геть гнать мене! І не хто інший, тільки Я сам на себе кинув те прокляття. До жінки вмершого я доторкаюсь Руками тими, що його ж убили! Чи ж не злочинець я? Чи ж не огидник? Тікати мушу, а тікаючи, Не смію бачити рідні ані вступити На рідну землю, бо як ні, то мушу За жінку матір взять, а вбити батька Поліба, що мя зродив, виплекав. Чи ж не на те виходить, що якийсь Злий дух на мене навернув це горе? Бодай ніколи, о боги святії, Я цього дня не бачив, щоб безслідно З поміж людей пропав, ніж маю бачити, Як отаке страшне гнете мя лихої Хор. І нам, о, пане, це страшне. Та доки Він не прийде і ти всю річ не взнаєш, Не трать надії! Е д і п. Так, ще тільки й є Надії в мене, що чекать на того Слугу, що в полі. 276
