Ця сторінка ще не вичитана
Е діп. Ну, то, певно, знаєш І цього мужа звідтам? Пастух. Відки, пане? Якого мужа? Е д і п. Оцього ось тут. Чи, може, ти деінде з ним стрічався? Пастух. Не пригадаю наборзі1, й не можу Сказать. Післанець. Воно й не диво, пане. Дайте, Я призабуте ясно наведу Йому на тямку. Адже ж добре знаю, Що тямиш, друже, як оба ми разом На Кітерону склонах пасли стада — Ти два, а я одно—цілі три літа З весни до осени; на зиму ж я Своє гнав стадо у свої кошари, А ти в стайні Лайосові. Ну, що ж? Чи так було, чи ні, як я говорю? Пастух. Та правда, правда. Це давно було! Післанець. Скажи ж тепер, чи тямиш, що ти дав Мені дитину, щоб як власну кров Я годував її? і Наборзі — наскоро. 295
