Ця сторінка ще не вичитана
Пастух. Віщба її страшна так налякала. Е ді п. Яка? Пастух. Мовляв: дитя це батька вб'є. Е ді п. Чому ж ти дав його цьому старому? Пастух. Жаль, паночку, мені зробилось. Думав: Візьме його в чужину, відки й сам. А він плекав його на люте гореї Бо як це ти е, про котрого цей Говорить, то страшна твоя судьбаї Ед іп. Ой-ой! Ой-ой! Тепер все ясно стало! О світло боже, це останній раз Тебе я бачу! На сукір судьбі Родився я не так, як слід, женивсь Не з тим, з ким слід, і вбив, кого не слід! Відходить у палату. Післанець і пастух також мовчки виходять. ЯВА П'ЯТНАДЦЯТА. Хор. Горе вам, горе людські покоління! Поки живі, ви, мов тінь та марна. Бо чи ж бува кому більшеє щастя, >ік коли сам себе чує щасливим І з тим чуттям умира? 299
