Бачучи долю твою, Бачучи горе твоє, Бідний Едіпе, твоє, Не назову вже щасливим нікого. Ти ж, мов стрілець той, що в ціль попадає, Щастя найвище підбоєм здобув. Боже, ти вбив цю кіхтясту почвару, Тую загадчицю, й краю цілому Муром від згуби ти став. От через теє царем Всі ми назвали тебе, Всі шанували тебе Щиро, як владника Тебів могучих. Нині ж — кого ж у страшнішеє горе, В тяжчу недолю зіпхнула судьба? Горе, Едіпе, ти голово славна, Якже ж на груді, к котрій ще дитятем тулився, Якже, нещасний, ти міг Зганьблене ложе вітця Мовчки так довго ділити? Час всевидючий відкрив мимоволі Недружне подружжя, всім людям гидке, Виявив — матері з сином. Горе, Лайоса дитино! Щоб я ніколи тебе, Щоб я ніколи не бачив! Криком несвіцьким із уст Ллється у мене ридання. Ах, та по правді сказати, з-за тебе Я відідхнув від тяжкої тривоги, Міг супокійно заснути! 300
