ЯВА ШІСТНАДЦЯТА. Хор, Слуга. Слуга. 0 старці, в цьому краю все найбільше Шановні! Як для Лабдакідів дому Ще в серцях ваших давня є любов,— Що вам тепер почути доведеться! Що бачити! Яке оплакать горе! вдавсь, ні Істер би не змив, ні Фазіс Не обілив того, що дах оцей Вкрива й на світло зараз виявить, Тих добровільних, не невільних мук. А самохітний біль з усяких болів Найгірш болить. Хор. Вже й те, що досі знаєм, Таке страшне, що тяжчого, мабуть, 1 буть не може. Що ж ти ще до того Додати можеш? Слуга. Лиш маленьке слово, Що швидко скажеш і затямиш живо: Йокасти божеська краса померла! Хор. Нещасна жінка! Від чого ж умерла? Слуга. Сама від себе. Що найбільш болюче Було в тім ділі, це ніхто не може Відчути, хто при тім не був. Та скільки Ще в мене пам'яти лишилось, я Вам розкажу про горе тих нещасних. Як лиш ввійшла вона, до дна душі ЗОЇ
